Рецензія на роман Б.Констана «Адольф» Курка Тетяна Млі 01-15

"Адольф" був написаний 1806 року, але опублікований лише через 8 років. Цілком у дусі часу роман представлений у вигляді анонімного рукопису, що випадково потрапив в руки видавця. Рукопис виявляється своєрідним щоденником, в якому послідовно викладається історія кохання двох людей - Елеонори і Адольфа.  Вся суть роману полягає у пошуку відповіді на запитання: «що робити, коли кохання пройшло, а розійтись неможливо? Невже лише смерть розлучить нас?».

Адольф починає взаємини більше з цікавості, хоча переконує себе, що дійсно закоханий. Домігшись Елеонори, юнак сам не розуміє, любить він її чи не любить, потрібна вона йому чи не потрібна, чи зможе він зробити кар'єру після такого зв'язку. Нерішучість Адольфа розтягує їх муки на довгі-довгі роки. Вже і суспільство їх засуджує, і батько проти їхнього зв'язку, і Елеонора розуміє згубність подібних стосунків, але хлопець не в силах зробити остаточний вибір. Нарешті настає розв'язка – Елеонора помирає, Адольф усвідомлює, що любов Елеонори –  єдине, що надавало його життю сенсу, а така довгоочікувана свобода обертається болісною самотою.

Спроба глибокого і докладного аналізу психологічних механізмів, які рухають вчинками людей, а також здійснене тут дослідження людської душі дозволяють обґрунтовано назвати «Адольфа» одним з перших психологічних романів. Головний герой живе ніби в двох світах: в одному він – діяч, пристрасний і нервовий, в іншому - спостерігач, який постійно аналізує свої вчинки і в усьому сумнівається. Ця роздвоєність знайшла відображення і в складній структурі роману: з фіктивним «видавцем», передмовою, відповіддю, підзаголовком («Рукопис, знайдений в паперах невідомого»).

Для сучасного читача «Адольф» може здатися сентиментальною, банальною історією без несподіваних поворотів сюжету. Попри це роман цікавий завдяки точній та послідовній фіксації всіх відтінків настрою, почуттів, сумнівів головного героя. Автор показав всю унікальність і неоднозначність людського характеру. Часто бажання можуть бути неадекватні, незрозумілі для нас самих. Вчинки, які змушують страждати інших, можуть відбуватися несвідомо, проти волі: «Обставини означають дуже мало, характер, це – все». Констан не просто розповідає про взаємини, але пояснює мотиви поведінки головного героя. На його думку, людина – це, перш за все, продукт свого середовища.

Чим більш суспільство лицемірне та брехливе, тим більшою мірою це знаходить відображення у кожному його представникові. Таким чином, Адольф всього лише виразник власного століття. Істина в цьому є: те, що будь-яка особистість залежна від суспільства і його думки, – заперечувати не можна.