Рецензія на роман Оноре де Бальзака «Батько Горіо» Верповська Валерія МЛф 08-15

Більш за все на світі я люблю лягати під теплу ковдру м’якого ліжечка, відкривати книгу англійського письменника (особливо Діккенса) та черпати солодкий еліксир щастя, гортаючи одна за одною вже затерті сторінки улюбленого твору. В житті важливо постійно щось змінювати, адже так чудово – смакувати чимось новим. Тому й вирішила почитати щось із французької класики. Я вже знайомилась з романами такого письменника як Жуль Верн, і ні на хвилину не пожалкувала, що теплими літніми вечорами читала «Діти капітана Гранта», «Подорож до центру землі», «П’ятнадцятирічний капітан». Я довго вагалась над вибором роману, питала у друзів, знайомилась з авторськими рецензіями та врешті-решт зупинилась на романі Оноре де Бальзака «Батечко Горіо».

Не дивлячись на те, що роман написаний ще в першій половині 19-го століття – він залишається актуальним і до нашого часу, адже в ньому порушуються такі вічні, загальнолюдські проблеми як: батьки та діти, жага до збагачення, суспільство та гроші, складність життя провінціала в мегаполісі.

Батько Горіо – головний герой роману. Чоловік настільки засліплений любов’ю до своїх дочок, що ладен залишитись ні з чим, аби догодити молодим жінкам. Він їм допомагає одружитись на заможних буржуа, віддаючи в придане мало не все своє багатство, та навіть тоді, коли старий розуміє, що доньки його не поважають, не люблять, а потрібен він їм лише заради грошей – Горіо все рівно продовжує їх любити та жертвувати останнім.

Інша сюжетна лінія розповідає про молодого чоловіка Ежена Растиньяка, який приїжджає до Парижу із провінції навчатись. Як виявляється, життя провінціала у столиці може кардинально змінити моральні пріоритети людини – тож чистий, не спотворений світським життям молодий Ежен, в кінці твору кидає виклик розбещеному французькому суспільству. Але чоловік  розуміє, що чесністю, на жаль, можна домогтись лише скупих похоронів. 

З якою огидою я сприймала  ці жахливі стосунки між Горіо та його доньками! Яким мізерним в моїх очах виглядав старий! Дивно, але надмірна любов може спотворити стосунки між батьками та дітьми.

Варто було б звернути увагу на розлогі речення опису інтер’єру пансіону Воке, та зовнішність і стиль персонажів роману – саме вони допомагають створити правильний колорит французького суспільства 19 століття.

Тож я рекомендую цей роман тим, хто не до кінця усвідомлює роль батьків у своєму житті, шукає себе чи просто любить читати хорошу літературу. Навіть найвибагливіший читач зможе знайти для себе щось нове, цікаве, те, над чим варто було б замислитись, переоцінити. Адже й справді, нерідко на чиїхось помилках ми вчимося не робити власні.