«Неважно, что именно мы называем
любовью – вожделение или чувство, – источник возникновения этого огня остается
загадкой.»
Ерік Емманюель Шмітт – філософ і дослідник людської душі,
письменник і кінорежисер, один з найуспішніших европейських драматургів,
людина, яка у своїх книгах «Євангеліє від Пілата», «Секта егоїстів», «Оскар і
Рожева Дама», «Пан Ібрагім і квіти Корану», «Жінка у дзеркалі» ставив питання
Богу і Понтію Пілату, Будді та Магомету, Фрейду і Моцарту. На цей раз він
ставить одне з найскладніших питань - існування еліксиру кохання.
Луїза і Адам розірвали романтичні стосунки. Тепер їх
розділяють тисячі кілометрів. В листах, якими обмінюються колишні коханці,
розповідається про рани минулого, про їх нове життя, про захоплення. Але більше
за все їх цікавить таємниця кохання. Чи справді існує еліксир, який його
викликає , або це пастка, за якою криються зовсім інші маніпуляції. І нарешті,
чи можна двічі увійти в одну річку?
Кохання одвічна тема всіх письменників, музикантів,
поетів. Всіх людей загалом. Вся квінтесенція нашого буття заключається в пошуку
відповідей на найскладніші питання. Серед них і існування кохання. Шмітт
безумовно успішно розкриває тему кохання у своїх творах.
Серед решти романів «Еліксир кохання» вирізняється
філософськими роздумами і неочікуваною розв’язкою, які автор майстерно
впроваджує в своїх творах. Шмітт настільки вдало прописує кожну деталь роману,
що не залишить байдужим жодного свого читача. Шарм епістолярного роману в тому,
що читач не знає всієї історії, він про неї дізнається поетапно - через
листування - і моделює на його основі своє ставлення до ситуації і героїв. В
цьому романі немає еліксиру кохання, але є еліксир любові. Перш ніж продовжити
я маю пояснити, що являє собою кохання, а що любов.
Кохання – це пристрасть; задоволення, яке живе в миті,
швидкоплинній і завжди невловимій, а любов – перебуває в постійності; це місце
спокою, комфорту, довіри.
Героїня, способом маніпуляцій, викликала в свого
колишнього коханця, бажання любові. Адже саме після страждань від кохання нам
необхідна любов, така тиха, спокійна, рівномірна.
«Мы перестали испытывать друг к другу страсть, гнев,
ненависть, те чувства, которые нас возбуждали, зато теперь наши отношения
пропитаны доверием, непринужденностью, мягкостью.»
Та чи довго протримається союз, який був викликаний
штучно? Історія замовчує і надає змогу читачеві самому це вирішувати. На мою
думку, такий союз існував би доки існував би страх перед коханням, перед тим
болем, яке воно може нанести. Цей роман не має закінчення, адже перед одним з
героїв рано чи пізно постав би вибір між коханням і любов’ю, між миттєвим
щастям і постійним комфортом. Ми робимо цей вибір весь час, тому і роман цей
буде цікавим для тих, хто вже робив такий вибір і для тих, кому цей вибір доведеться
зробити в майбутньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар