Перше знайомство з твором
Стендаля «Червоне та чорне»
відбулось ще за шкільних років. Тоді, за браком бажання навчатись, цей
твір пройшов повз мене. В університеті цього бажання так і не з’явилось, але ж
коли книжечка потрапила до мене в руки, щось таки стукнуло в голову її
перечитати, адже пам’ятаю схвальні відгуки шкільної вчительки, та задоволені
обличчя однокласників, коли на уроках зарубіжної літератури вони розповідали
вчительці сюжет цього твору. Отож, я почав читати.
Почну з назви. «Червоне та чорне», гарно, чи не так?
Покопавшись у творі, та проаналізувавши прочитане,в мене з’явилось декілька
варіантів чому автору захотілось назвати твір саме так. Можливо, під чорним та червоним
автор мав на увазі поле рулетки, адже в романі йдеться про гру випадку, та про
людську долю, поставлену на кон. Але ж сам Жюльєн Сорель не такий, він
розважливий, працьовитий, азарт та ризик явно не про нього, тому варіант з
рулеткою, як би це сумно не було, відпадає. Червоний колір. Що ж ще, як не
кохання та почуття може символізувати червоний колір? Жульєн любив як і пані Де
Реналь, так і Матильду де Ла-Моль (ловелас ще той), він міг бути щасливим з
кожною із них, але все ж різниця в статках, соціальне становище, та ще деякі
фактори були перешкодою їх кохання. Не може ж все бути так як ти того захочеш.
З червоним більш-менш розібрався. Чорний. Ну тут на думку спадає лише чорний,
як колір жалоби, колір смерті, що забрала не лише Сореля, а й пані де Реналь,
що як порядна жінка не перенесла страти коханого чоловіка. Але, чесно кажучи,
скільки людей, стільки і думок буде з приводу назви. Здавалося б все так
просто, два кольори, але нікому, на жаль, достовірно не відомо, що автор хотів
нам ними показати, чи на яку думку наштовхнути.
Саме час поговорити про тему. На перший план виноситься
життя Жюльєна, він показаний як молодий, амбіційний, як я писав вище,
працьовитий, розважливий чоловічок. Від безнадійного мрійника він еволюціонує
до свідомої людини, яка починає реально розуміти свій стан в суспільстві. Але,
як на мене дедалі цікавіше спостерігати за розвитком подій у любовному
трикутнику, що зображений у творі, от тут-то і показана вся краса роману, як
жанру. Але і це не пік. На мою думку, найкраще передано образ, характер
головного героя. Це не просто характер, це ніби справжня людина, завжди різна і
абсолютно не передбачувана. Навіть образи двух пані, в яких розкрита вся
сутність жінок, та нікому крім них самих незрозуміла логіка, виглядають тускло,
ледь-ледь помітними на фоні характеру головного героя.
Як на мене, не вважаю час витрачений на прочитання цієї
книги проведеним дарма. Варто зазначити, що сюжет, не дуже «напряжний» і тримає
увагу читача аж до самої розв’язки, що для мене є дуже важливим. Я не заядлий
читач, не «книжковий черв’як», та є дуже перебірчивим у виборі літератури і
якщо вона мені не сподобається за перші декілька сторінок, я не продовжу її
читати. Твір дійсно хороший, читається на одному диханні, є що взяти для себе,
є чому повчитись. Тож, рекомендую для прочитання.
Немає коментарів:
Дописати коментар