Євгенія чи Ежені Гранде? Тендітна Олена МЛф 07-15

                                                                                                                                    Money, money, money                                                                                                                                     Must be funny                                                                                                                                     In the rich man's world                                                                                                                                       Money, money, money                                                                                                                                      Always sunny                                                                                                                                       In the rich man's world

«Ежені Гранде», та ні, ніяка вона не «Ежені», для мене вона справжнісінька «Євгенія». «Ежені» – то занадто витончено для неї. Не знаю чому, але протягом прочитання роману, я весь час називала її саме Євгенією, хоча варіант «Ежені» мені, звичайно ж, подобається набагато більше. Не дотягла вона до Ежені, не дотягла. Для мене вона залишилася Євгенією (чомусь, це ім’я асоціюється в мене з розчаруванням). Чесно кажучи, я очікувала більшого (чому?). Можливо, сама назва давала занадто багато обіцянок. Побачивши «Євгенія Гранде» на обкладинці, одразу подумала, що тут має бути ну така «story» (скоріше за все ще й «lovestory»), ну щось таке має зробити ця Євгенія, щоб на її честь вся книга названа! Ні, нічого.  Зовсім нічого. Тепер, «Євгенія» в мене асоціюється з порожнечею.  І саме тому, великих емоцій «Євгенія» в мене не викликала.  Ні, інколи моя брів вигиналася у формі знаку питання , наприклад ось тут : «Євгенія встала і пішла до дверей, але раптом обернувшись до свого батька, сміливо мовила, глядячи прямо йому в очі:

- У мене більше немає золота.

- Немає золота! – заволав старий, вскочивши з крісла здригнувшись, як бойовий кінь, оглушений пострілом з гармати в десяти кроках. – Немає золота?!
-Так, у мене його більше немає.

( Увага , реакція матері, пані Гранде) :

- Гранде, я помру, Гранде! … допоможіть мені дійти до ліжка, Боже, я помираю!»

Справді?? Серйозно?? Вона збиралась вмирати через це? Навіть не через гроші, а через те, що донька зізналася батькові? Я все розумію, вони його боялися, та й час такий був, що жінка з чоловіком не могла сперечатися. І ось саме це мене дуже сильно дратує!! Слабкі люди, безхарактерні особливості , до яких немає ніяких почуттів, окрім жалості, але в мене і жалості немає – вона ж бо сама винна! Ну не можна бути такою безхребетною, краще взагалі не жити, ніж жити так як пані Гранде. Всі звертають увагу на скупість та неймовірну жадібність пана Гранде, але я тут угледіла ще й іншу проблему – абсолютну байдужість та інертність Євгенії та її матері. Бальзак, як справжній психолог настільки ретельно змалював образи жінок в цьому романі, що саме це і привернуло мою увагу, але всі емоції були негативні : обурення, роздратування, мені просто хотілося штовхнути їх обох та сказати : «Схаменіться! Ваше життя тече повз вас, а ви і не помічаєте!».

Можливо, для суспільства часів Бальзака це і було цілком нормально, але здавалось би, що для сьогодення такий спосіб життя є неприпустимим. Але же ні! Як не дивно, але і досі існують (саме існують) люди, які пропливають вздовж життя, абсолютно не замислюючись ні над чим, не рефлексуючи, не залишаючи жодного сліду свого існування, люди, які легко підкорюються іншим, не маючи власної думки. Ось це і є дуже актуальна проблема для наших часів. Я за «осмислене буття» і вважаю, що в житті кожної людини повинна бути мета. У пана Гранде, наприклад, цією метою були гроші. Навіть не засобом, як для багатьох, а саме метою! Не найкраща мета, згодна, але вона хоча б є. Яким би Гранде не був скупим та як би його не засуджувало суспільство, не можна не погодитись, що саме його життя було найщасливішим, якщо порівняти з іншими героями. Фелікс Гранде (так-так, його звали Фелікс, що, до речі означає «щасливий») мав свою насолоду (гроші), після кожної успішної угоди він радів як справжня дитина! Потрібно зазначити, що він справді мав хист до грошей, нікуди особливо не виїжджаючи, не прикладаючи значних зусиль, він кожного дня він заробляє сотню за сотнею, тисячу за тисячею, мільйон за мільйоном, притому абсолютно безкровно! Цікаво, що сьогодні навіть існують тренінги, де вчать як треба заробляти гроші, спеціальні «коучі», які навчать вас всім тонкощам цієї справи. Але навіщо коучі, коли є Гранде?

 Гроші, гроші, гроші, гроші, все в цьому романі зав’язане на грошах, навіть стосунки (?) Євгенії та Шарля, якими б чистими та світлими вони не були (якщо вони взагалі були) теж в якомусь сенсі побудовані, та навіть розірвані через гроші! Бальзак = гроші і від цього нікуди не втечеш, це було його «родзинкою», він описував гроші як ніхто інший до нього, чи після. Ну, хіба що крім Драйзера та його Френка Каупервуда.

А чому б і ні? Що тоді, що зараз, гроші (на жаль) відіграють значну,а інколи і переважну роль у нашому суспільстві, тому і роман цей вічний- бо торкається вічних тем і проблем. Кого він може залишити байдужим? Людей, які не є занадто сентиментальними, бо надумані стосунки Шарля та Євгенії не викликали в мене широкий спектр емоцій, окрім здивування через гіпернаївність Євгенії, та промінця надії на Шарля, але ж ні, се ля ві.
«Такою є історія цієї жінки – жінки не від світу цього, створеної бути
жінкою та матір’ю, але не яка не мала ні чоловіка, ні дітей, ні родини».
Трагічно… Але, за Дені де Ружмоном щасливе кохання не знайоме західній культурі, адже тільки через переживання та перешкоди ми і існуємо.