Просвітницький
роман «Черниця» був написаний Дідро у другій половині 1760 року, проте лише в
1796 році, через 12 років після смерті його творця, став доступним для широких
кіл населення, адже потрібно було мати сміливість, щоб виставити на загальний
огляд те, що так надійно приховувалось роками.
Прототипом Сюзанни Симонен, головної героїні роману, є
Маргарита Делемар – жінка, яка, мабуть, однією з перших знайшла в собі сили
чинити опір тогочасному суспільному ладу. Маргарита була черницею, але не через
високий поклик душі та серця, а через примус рідної матері, – жінки, для якої
гроші були важливішими за долю власної доньки. Маргарита подала позов до суду з
проханням звільнити її від обітниці, даної церкві. Напевно, сучасна людина, яка
не знає історії тогочасної Франції та Європи, вирішила б, що позов Маргарити
був схвалений, адже, що жахливого в тому, щоб людина могла володіти власною
свободою, а не «ув’язнювати» себе проти власної
волі? Але, звичайно, все було набагато складніше. Схвалення цього позову могло
призвести до наслідків, які б докорінно змінили лад суспільства. Насправді, за
дверима тих монастирів відбувалися страшні речі, які надійно приховувалися під
маскою благочестя та служіння Богу.
Доля Сюзанни зображується з високої позиції
мислителя - просвітника, який показує невідповідність цієї долі ідеалам розуму
і гуманістичної моралі. Сюзана Симонен все ж виривається з монастирських стін,
незважаючи на страшні страждання, через які їй довелося пройти, але, думаючи,
що знайшла свободу поза межами монастиря, вона зрозуміла, що помилялася.
«Ззовні» її чекало те ж саме, що і в монастирі. В тогочасному суспільстві панує
рабство і деспотизм, які викорінюють в людині будь-які прояви людських якостей та
які вкорінюють брехню, лицемірство та найгірші людські пороки.
Роман «Черниця» - це приклад того, як
мінімізувалися права жінки в суспільстві. Якщо у дівчини не було належної матеріальної
опори, її ніхто не брав заміж. Більш того, її відправляли в монастир і залишали
там напризволяще. Монастирі були чудовим місцем, для того, щоб позбуватися «зайвих»
людей.
Сюзанна Симонен уособлює в собі не
тільки біль всіх тих черниць, які зазнали неймовірних страждань, вона уособлює
в собі тогочасну людину, яка на перший погляд має майже все, що потрібно для
достойного життя, але насправді людина пливе за течією, ув’язена власними страхами. В своїй ілюзії праведного та чесного життя,сучасники Сюзанни забували про людські
чесноти, які повинні робити людину людиною. Тогочасне суспільство «гнило»
зсередини, з місць, які, здавалося б, повинні були бути опорою та підтримкою у
складні часи.
Мотив непокори, на мою думку, є одним із
провідних мотивів роману. Сюзанна – це та сміливиця, яка намагалася віднайти
спокій власної душі посередництвом пошуку свободи. Дівчина веде нерівну
боротьбу проти суспільства, яка, навіть будучи поза монастирського життя так і
не отримала душевної свободи.
Почуття і переживання героїні змальовуються
автором в еволюції: спочатку дівчина глибоко сумнівається, прагнучи бути
чесною, зізнається в неприйнятті нею монастирського ув'язнення. Але це не
переконує її родичів, і прийнявши постриження, Сюзана поступово починає
протестувати проти всього, що її оточує.
Читач не задумуючись вірить подіям,
описаним Сюзанною, відчуття її духовного
світла зростає з кожним прочитаним рядком. У вустах саме такої людини доречною є оцінка
аморального монастирського життя.
Своєю повістю Дідро виніс суворий вирок похмурому і
нелюдському світу монастирства. Він показав, як ворожі людській природі чернечі
догми проникають у свідомість людей і спотворюють їх внутрішній світ. З
неабиякою розсудливістю, реалізмом, ясним прозорим стилем, з почуттям гумору, а
також про без будь-яких словесних прикрас.
Немає коментарів:
Дописати коментар