Рецензія на роман Гюстава Флобера «Пані Боварі» Приходько Поліна МЛф 07-15

Почати хочеться з того, що сюжет роману не вигадка. В основу твору лягла реальна історія, типова для того часу. За деякими джерелами, цю історію Флоберу розповів його друг, за іншою версією, менш поширеною, Флобер прочитав цю історію в газеті. Сьогодні відомо, що пані Боварі має прототип. Флобер старанно і детально дослідив біографію Дельфіни Кутюр’є, яка наклала на себе руки в неповні 30 років через фінансовий крах. Її чоловік був сільським лікарем, дуже любив свою дружину, повністю їй довіряв, не вірячи правдивим чуткам про її позашлюбні стосунки.

Робота над романом велася 5 років. Флобер щодня працював над твором, підбираючи слова і перебираючи комбінації їх звучання. Кожне слово потрапляє точно в ціль, здається, що воно так влучно підібрано, так доречно введено до тексту. Для поціновувачів вишуканої мови читання цього роману стане справжньою насолодою.

Біографія Флобера не багата на зовнішні події, проте відзначається багатством внутрішнього, духовного життя. Народився він 12 грудня 1821 року в Руані, у родині лікаря-хірурга. У нього рано пробудилися літературні нахили, йому було дев’ять років, коли він повідомляв своєму другу Ернесту Шевальє: «Я напишу такі задумані мною романи: «Чарівна андалуска», «Маскарад», «Мавританка»». Роман, про який буде йти мова, спочатку мав назву «Пані Боварі, провінційні звичаї», уперше з’явився у часописі «La Revue de Paris» у 1856 році, а окремим виданням був опублікований вже наступного року.

Перейдемо до назви роману. «Пані Боварі»… Нібито звичайна назва, адже багато авторів давали ім’я своєму твору за ініціалами героїв, проте звучить дивно. Чому? Головна героїня упродовж всього сюжету з ніг до голови оточила себе ілюзією багатого, розкішного життя, а по суті вона була простачкою. Бо ким  вона була, що знала? Емма – дівчина з села, донька фермера, якій пощастило виховуватися у монастирі, адже її хотіли виховати як панну, зачитувалася любовними романами, що їх приносила стара дама, у яких «тільки й мови було, що кохання, коханці, коханки, переслідувані дами, що мліють у відлюдних альтанах… сльози й цілунки… кавалери, хоробрі, як леви, сумирні, як ягнята…».  

Моя думка про Емму протягом твору змінювалась. На початку роману мені було жаль головну героїню, яка розчарувалась у шлюбі з Шарлем Боварі. Її пригнічувала буденність, вона не кохала свого чоловіка і її сподівання на краще не виправдались. Але згодом у мене з’явилося осудження через Еммині капризи й егоїзм, безглузду безпечність і готовність у будь-який момент зрадити вірного чоловіка. Емма відкрилася мені як істерична, екзальтована особистість. Її можна було б назвати метеликом біля полум’я, хоча це надто піднесено, бо вона керувалася більш приземленими мотивами. Заводила коханців, потурала своїм слабкостям, врешті-решт отруїлася, померла в муках, залишивши осоромленого чоловіка, який згодом теж помер, і дитину-сироту. Тобто вона прожила життя здавалось би яскраве, а насправді дешеве.

Роман Флобера «Пані Боварі» можна сміливо вважати твором про людську душу. У ньому порушується проблема небезпек, які криються у прагненні людини до повної реалізації свого призначення. Таке прагнення часто реалізується за рахунок щастя і життя інших людей – саме тоді виникає трагічний конфлікт, конфлікт між мрією і дійсністю.

Однак чим роман актуальний сьогодні? Напевно, тим що й зараз багато людей наштовхуються на проблему «боваризму», тобто кидаються від бажаного до реального, і навпаки. А насправді, треба розуміти, що життя сповнено перепитій, необхідно тверезо оцінювати свої можливості і не давати ілюзії заполонити життя.

На завершення хочу сказати, що роман ідеально підійде для тих, хто бажає дослідити побут міщан XIX століття. Флобер описує звичайне буденне провінційне життя у найдрібніших деталях. Поціновувачі тонкої психології також отримають повне задоволення. Флобер зміг передати кожну емоцію героїні, пояснити кожен її крок.

Роман «Пані Боварі» став кодексом нового мистецтва. Запропонувавши такий принцип зображення персонажів, як об’єктивізм, сприяв розширенню можливостей реалізму. Він зумів не тільки створити правдиву картину свого часу, а й розкрити драму повсякденного існування людини новітнього часу.