«Пані Боварі» була почата Флобером в 1851
році. «Я
бьюсь над каждым предложением, а оно никак не складывается. Что за тяжёлое
весло — моё перо!» і вперше надрукований в 1856 році. Метою самостійної
роботи я обрала аналіз співіснування в творі романтичної та натуралістичної
категорій, методи досягнення реалізму автором, поетику твору.
Сюжетом слугує історія життя Шарля Боварі,
не надто здатного лікаря, котрий отримав освіту завдяки старанню батьків,
одружився через настави матері на жінці старшого віку через її спадок.
Овдовівши, бере в шлюб молоду Емму, яка стає головною героїнею роману. Вона
відрізняється від свого бездуховного оточення своєю незаурядністю. У стосунках
з Шарлем Емма відчуває хронічне невдоволення поверхневіст’ю його знань та
переживань. Вона впевнена що він її кохає, та це ніби й ображає її. Ще за часів
її життя в монастирі вона читала про світ чуттєвості: «Там было все про любовь, там были одни только любовники,
любовницы, преследуемые дамы, падающие без чувств в уединенных беседках…. Пятнадцатилетняя Эмма целых полгода дышала
этой пылью старинных книгохранилищ.»; вона була натурою «не
стільки художньою, скільки сентиментальною», романтичною. Емму цікавила
різноманітність спектру її почуттів і, наприклад, смерть власної матері вона
сприйняла як деякий мотивуючий фактор в досягненні ідеалу відмови від
пересічних радощів життя. Пані Боварі ніби культивує романтичний сум. Вона
втрачала глузд у путчі туги, проте лише до моменту поки їй це не наскучило: «Все это ей скоро наскучило, но она не хотела себе в этом
признаться и продолжала грустить — сперва по привычке, потом из самолюбия, но в
конце концов, к немалому своему изумлению, почувствовала, что успокоилась, что
в сердце у нее не больше кручины, чем морщин на лбу.»
Завдяки фрагментам бачимо, що через непряму
мову автору вдається передати не лише думки героїні, а й її стан. Весь
психологізм - це не особистісні переживання автора, а соціальна характеристика
сучасності. Емма відторгає все, що її оточує. Вона жадає іншого життя, вона не
щаслива в тому житті, що їй дано. І це не лише її вада, це загальна людська
вада – хронічна незадоволеність, що провокує жагу до наживи, до інтриг і
навпаки.
Флобер пише про посередність міщанського
драматизму, його слабість. Це не історія однієї жінки, сім’ї. Автор пише про
суспільство, як його бачить. Він не виділяє жодної сильної особистості, він не
взиває до співчуття, до засудження. Все і всяк убоге, жодних позитивних
персонажів. Навіть Емма, що спершу здавалася виключенням з маси сірого
паразитування, духовно прогниває.
«Пані Боварі» – світ під мікроскопом, де
Лере уособлює хитрість, наживу; інтелігенцію – неосвічений Шарль Боварі. Проте
Флобер не виявляє жодного особистого ставлення до героїв, він не дає оцінок,
коментарів, а констатує факти, дії абсолютно байдуже.
Об’єктивність автора, точність зображення
характерів, максимальна деталізація (опис житла, туалетів; на балу у маркіза
Флобер звертає увагу навіть на підписи картин) сприяють реалістичному сприйняттю
написаного.
Також реалізму Флобер досягає завдяки
натуралістичному, іноді навіть анатомічному опису персонажів. Автор нагадує
читачу, що персонаж – не абстракція, а «плоть та кров»: «весь во власти упоительных воспоминаний о
минувшей ночи, радуясь, что на душе у него спокойно, что плоть его
удовлетворена, все еще переживал свое блаженство, подобно тому как после обеда
мы еще некоторое время ощущаем вкус перевариваемых трюфелей.» Степінь натуралістичності Флобера, що вимагає
об’єктивності, яку легко спутати з байдужістю, іноді межує з цинізмом. Так, приклад, можна згадати фрагмент зі сторожем-могильщиком, який вирощував
картоплю на могилах.
Тож Флобер ілюструє як
романтика, духовність нівелюється реаліями
оточуючого ладу, стану суспільства з його мораллю; як гасне все, що довго
тліло: «Наконец Эмма убедилась, что ей не высечь ни
искры огня из своего сердца, да к тому же она была неспособна понять то, чего
не испытывала сама, поверить в то, что не укладывалось в установленную форму, и
ей легко удалось внушить себе, что в чувстве Шарля нет ничего необыкновенного.
Проявления этого чувства он определенным образом упорядочил — он ласкал ее в
известные часы. Это стало как бы одной из его привычек, чем-то вроде десерта,
который заранее предвкушают, сидя за однообразным обедом.»
Немає коментарів:
Дописати коментар