Рецензія на «Еліксир кохання» Еріка-Емманюеля Шмітта Володько Юлія МЛф 08-15

Говорячи про кохання, можна говорити про вічність, адже діалог двох особистостей у суміші з почуттями дорівнює потоку емоцій, що вивільняються шляхом слів, які таким чином стають еліксиром і врізаються в вічність.

Я вважаю, що француз Ерік-Емманюель Шмітт – філософ, письменник, драматург – нагородив нас витвором мистецтва, а саме витонченою розмовою про кохання в епістолярному жанрі, що є сучасною адаптацією роману Лакло «Небезпечні зв’язки».

Герої Адам та Луїза, які колись були коханцями, зараз знаходяться в різних країнах, але продовжують бути друзями та спілкуються за допомогою листування. Саме листи додають романтичного характеру їх відносинам, де кожен з них зображує себе мрійником, що намагається наблизитись до свого щастя, але в той же час від нього віддаляється. Основною темою для них є кохання, яке вони одночасно оспівують та зневажають, оскільки воно робить їх вразливими відносно один одного. Про це свідчить, як ми потім дізнаємося, поведінки Луїзи, яка зробила все, аби «прибрати конкурентку», хоча говорила, що щаслива за Адама.

Герої шукають відповідь на питання, чи існує еліксир кохання. Адам вважав, що може закохати в себе будь-яку жінку. Проте з часом, читач усвідомлює, що подібна самовпевненість змусила серце головного героя страждати. Виявилось, що не Адам використовує Лілі (його нову коханку), а навпаки. Те, що він вважав за еліксир було лише його власною високою думкою про себе. О, ці чоловіки! З часом герой розуміє, що весь цей час еліксиром кохання слугувало їх листування з Луїзою, яку він сприймав лише, як вірного слухача. Дурний, він не розумів, що вона досі його кохає!

Проблема самих героїв в тому, що вони не можуть визнати для себе, що ще кохають один одного. Таким чином, говорячи про кохання, вони не говорять про почуття між ними, сприймаючи їх, лише як прояв дружби. «Судьбе было угодно, чтобы мы одновременно обрели свое счастье: ты теперь с Лили, а я – с Брисом. То, что наши вновь образованные пары не затмевают нашу былую страсть, а продолжают свое существование под благосклонным оком нашей дружбы, это тоже подарок судьбы».

Даному твору є чим прикути увагу читача: насамперед це довершена форма, лаконічність та зміст. Я порадила б його для прочитання, адже кожен там знайде відповіді на питання, що неодноразово поставали в нашій душі.