Рецензія на роман Еміля Золя «Чрево Парижа» Іванова Ірина МЛі 03-15

Роман «Чрево Парижа» був написаний Емілем Золя у 1873 році. Роман став третім твором в літературному циклі «Ругон-Маккари», що складається з двадцяти самостійних великих історій. При виборі роману для написання рецензії я керувалась перш за все тим, щоб він був актуальним і в наш час, незважаючи на рік написання.

       У назві роману одразу ж бачимо метонімію міста − Центральний ринок. Він же стає в романі символом «щастя». Проте цей символ змушує подумати, чи дійсно щастя. Ринок є і наскрізною метафорою цивілізації розвиненого капіталізму. Сюжет розгортається навколо долі Флорана, що мріяв стати хорошим юристом. У 1851 році під час заворушень він був помилково прийнятий за противника нового режиму і засуджений на каторгу в Каєнні. Відбувши кілька років покарання, Флоран із ризиком для життя вибрався з заслання і зміг дістатися до Парижа, де ледве намагається знайти собі засоби для існування. Головний герой постає перед нами романтиком, адже він прагне змінити навколишній світ. Далі на Центральному ринку Флоран зустрічає знайомого художника, який допомагає нещасному хлопцеві. Конфлікт полягає у протистоянні героя суспільству. У романі висвітлюється протистояння «товстих і худих». Товсті − ситі, заможні торговці, і худі – Флоран та гурток революціонерів, які прагнуть змінити життя. У романі дано дуже яскраві характеристики дрібних буржуа − тих, хто крутиться навколо ринку: торговки, крамарі. Період первинного накопичення якби розквітає в метафорі ринку − цього черева. Паралелі можемо провести із нашим сучасним світом, де існує конкуренція і де все продається та купується. Звідси актуальність для нас.

      Вирізняє ж роман, з-поміж інших у контексті літератури ХIX століття, накладання натуралістичних та навіть імпресіоністичних тенденцій. Золя, як завжди, розкриває живописний Париж (роман відомий своїми "натюрмортами") і люто звинувачує так званих "чесних людей" і їх моральний порядок, як Другої імперії. Еміль Золя до найменших подробиць описує епізоди ринкового життя – приготування кров’яної ковбаси, крабів, сморід м’яса і рибного павільйону, і на противагу − милий запах квіток та овочів. Е. Золя описує «симфонії сирів», де роль звичних звуків грають запахи. Дуже часто зустрічаються описи ковбас та м’яса: «То был лакомых кусков, мир сочных, жирных кусочков. На первом плане, у самого стекла витрины, выстроились в ряд горшочки с ломтиками жареной свинины, вперемежку с баночками горчицы. Над ними расположились окорока с вынутой костью, добродушные, круглорожие, желтые от сухарной корочки, с зеленым помпоном на верхушке. Затем следовали изысканные блюда: страсбургские языки, варенные в собственной коже, багровые и лоснящиеся, кроваво-красные, рядом с бледными сосисками и свиными ножками; потом − черные кровяные колбасы, смирнехонько свернувшиеся кольцами…» [1, 47]. Саме такими натуралістичними описами, на мою думку, роман приковує увагу читача. Окрім, натуралістичних описів, автор робить акцент на портретах. Особливістю портретів Е. Золя є те, що вони не гальмують оповідь. Вони є невід’ємною частиною роману, що дозволяють читачу слідкувати за подіями. Особисто мені ці портрети хочеться уважно прочитати, а не пропускати. Кожен із описів та портретів постає зовсім новим. Іноді портрет набуває натюрмортного характеру. Прикладом цього може слугувати такий опис героїні Лізи: «Белизна ее передника и нарукавников как бы продолжала белизну фарфоровых блюд, сливаясь с белизной ее полной шеи, а розовеющие щеки повторяли нежные тона окороков и прозрачную бледность жира.» [1, 67]. Дана цитата може слугувати прикладом застосування імпресіоністичного прийому, як колір відтворює миттєві почуття та асоціації.

         Мова роману характеризується і термінами, і жаргонними словами, і просто народними зворотами, та навіть лайкою, що надає героям право висловлюватися в звичних для них виразах.

         Варто згадати ще один не менш важливий елемент у романі. Це − казка, що Флоран розповідав дитині, яку звали Поліна. Вона уособлює та передає історію самого Флорана, як казка про бідняка, який не може знайти себе у цьому світі і досягти того, чого так прагне: «У него была лишь одна мысль: бежать, переплыть море, добраться до берега; в хорошую погоду удавалось разглядеть его белую кромку на горизонте, но побег оттуда — дело нелегкое.» [1, 90]. Ця історія передає читачеві всю долю головного героя та його романтичні настрої.

          Читачі не будуть мати труднощів у розпізнаванні теми, які збагачують сюжет: голод, революція, французьке суспільство, несправедливість. Ця неоднозначність створює напругу і очікування, що змушує читача перегортати сторінки і прочитати роман від початку до самого кінця. Роман закінчується словами художника Клода, єдиної людини, яка підтримувала Флорана: «Ну и сволочи же эти "порядочные" люди». Цей вислів підсумовує весь сюжет та сенс цього роману. Особисто мене цей роман дуже вразив своїм захопливим сюжетом і багатим візуальним стилем, так що читач, бачить і відчуває всі події та образи ринку.

         Таким чином можемо дійти висновків, відповідно до яких, роман Е. Золя «Чрево Парижа» глибокий, що змушує замислитися, непростий і не залишає читача байдужим. Він висвітлює реальні проблеми несправедливості і боротьби суспільних прошарків. Цей роман про суперництво, про політичні змови, який претендує на роман про настрої народу того часу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Золя Э. Чрево Парижа / Эмиль Золя. – Москва: Азбука, 2011. – 416 с.


Дана рецензія також була розміщена також на інтернет ресурсі: http://tereveni.org/topic/5432/page__st__40