Віктор Марі Гюго “Людина, що сміється” Коняхін Сергій МЛі 02-15

Віктор Марі Гюго – один із найвизначніших письменників світу. Поет, прозаїк, драматург, глава и теоретик французького романтизму. Він представляє собою все XIX століття родившись в 1802 році і померши в 1885. Він є унікальним явищем доби романтизму. Він прославився як кращий романтик свого часу, і навіть через століття його романи живуть і вони є досі актуальними.

“Людина, що сміється” за жанром філософський реалістичний роман з елементами романтизму, дія якого відбувається в Англії в кінці XVII і початку XVIII ст. “В людині, що сміється” письменник підняв  важливі загальнолюдські і соціальні питання, пов'язані з вічними темами життя і смерті, духовної любові і любові тілесної, правди і брехні, непереборної прірви, яка існує між жебраком і наділеної багатством і владою знаттю.

Художній метод визначається сюжетними лініями, їх конфліктами між собою, персонажами і відносинами між ними. Образи головних персонажів роману, мають якості, властиві саме романтизму (прагнення до свободи, вираження моралі і т.д.).  Роман поділяється на дві частини, кожна частина в свою чергу членується на глави. Кожна глава роману має свій ідейний центр.

Перша частина роману “Море і ніч” екстраполює думки, почуття, та переживання дитини, головного героя роману. Друга частина роману “За наказом короля” - займає приблизно 90% роману і є основною частиною, де ці дитячі думки, та переживання одночасно еволюціонують і все таки залишаються дитячими напротязі всього життя Гуінплена і саме це робить його романтичним героєм, бо навіть будучи дорослим, він дивиться на світ дитячими очима.

“Людина, що сміється”, повертає читача до раннього Гюго, до “Собору Парижської богоматері”. Знову до противоречивого, безморального феодального суспільства якому він противопоставив людину з самих низів цього суспільства. Як і Квазимодо, Гуінплен вражає своїм яскравим контрастом зовнішнього і внутрішнього образу. Жахлива маска приховує прекрасну і велику душу, яка як і в “Соборі Парижської Богоматері” відкривається в безкористній і чистій любові. Заради цієї любові герой жертвує всим, що тільки має включаючи своє життя. Проблеми, що піднімає цей роман є не менш актуальними, ніж в роки створення роману.

Роман порушує багато актуальних на сьогодні тем, такі як каліцтво фізичне і каліцтво людської природи, бідності народу і надмірного багатства знаті. Він викриває безкорисність і паразитизм дворянства, що люди пасивні по відношенню до них людей. Гюго має найбільш об’єктивне бачення дворянства і тому вся книга просто наповнена описами монархії, їх багатства, титули, зв’язки, права і привілегії, а також те, як вони дивляться з висоти свого положення на тих, хто стоїть нижче.

Всі романи Гюго виражають собою боротьбу за права людини, яка походить від Великої Французької Революції. У романі Гюго існує ієрархія людських цінностей, де він особливо виділяє нижчі прощарки суспільства, та робочий клас, людей відважних, бескористних самовідвержених, які являють собою найвищю силу у світі. Найнижчу силу у свою чергу є верхи: монархи, королі, знать і інші, що мають владу, які угнітають і принижують тих, хто стоїть нижче.

Жага та любов до свободи у творі Гюго “Людина, що сміється” теж так само, як і в “Соборі Парижської Богоматері”, які були виражені в образі дзвонаря Квазимодо – найнижчого індивіду з соціальної ієрархії. І цей “нижній” індивід є точкою зору, та оцінювання всього суспільства, всіх “вищих”, точно та ж сама історія спостерігається і з Гуінпленом. Потворство головного героя є звичайним для Гюго прийом, який виражає погляд та думку письменника в тому, що далеко не зовнішність прикрашає людину, а її душа і її внутрішній світ. Це парадоксальне поєднання доброти душі та потворної зовнішності перетворює Гуінплена в романтичного героя.

Всі персонажі роману, як головні (Урсус, Дея, герцогиня Джозіана), так і другорядні (компрачікоси з урки, люди, що зібрались, як глядачі «Зеленого ящика», знать і їх слуги) пов'язані один з одним через образ - Гуінплена - актора, бродяги, а потім лорда і пера Англії.

«Хронотоп роману визначається бродяжництвом головних героїв - фіглярів, на початку твору вони живуть у крихітному возі, а потім перебираються у величезний театр на колесах під назвою «Зелений ящик». Основна частина твору проходить в двох просторово-часових площинах: в районі англійського міста Портленд зимою 1690 року, де було залишено десятирічного Гуінплена і в Лондоні 1705 року, коли двадцятип'ятирічний Гуінплен дізнається таємницю свого народження.

За законами реалістичного жанру, в романі «Людина, яка сміється», Гуінплен мав би загинути від холоду. Але тут втручається вища (романтична) сила, і хлопчик не тільки виживає, а й рятує від смерті дев'ятимісячну дівчинку Дею. На шляху до життя дітей супроводжують суцільні небезпеки - холод, страх (зустріч з повішеним контрабандистом), голод, втома, і людська байдужість. Гуінплен долає все, отримуючи дах над головою, сім'ю, славу та любов.

Тема кохання розкрита в двох різних варіантах: романтична - любов Гуінплена і Деї (чиста, піднесена, духовна) і реалістична - любов між Гуінпленом і Джозіаной (пристрасна, тілесна, тваринна). Образ Джозіани і образ Деї протиставляються один одному: сліпої дівчина, тендітна, світла, добра і герцогиня, прекрасна, бажаною для всіх, та приймає Гуінплена таким, який він є, навіть бачучи його потворство.