Той, хто знайомий з
творчістю Гюго, безперечно знає, що більшість його творів мали великий вплив на
події, що відбувалися в тогочасній Франції. Але в цій роботі я хочу розповісти
лише про один з таких творів, а саме «Останній день засудженого» – роман, що вирізняється неочікуваним сюжетом
та нестандартною тематикою подій.
Літературний твір
як форма протесту, протесту вираженого в епістолярному стилі, оскільки роман
складається з багатьох записок різного розміру. Проте з однією особливістю –
вони всі були написані людиною засудженою, вирок якої «засуджений до смерті».
Автор не вказує злочину, не називає особистих деталей героя, не відомо нічого,
окрім рішення суду. Саме в цьому, на мою думку і полягає клопотання автора за всіх підсудних винних і
невинних. Що, в свою чергу, виражає актуальність твору й сьогодні.
Але не лише такий
підхід вирізняє цей роман з поміж інших.
Я вважаю саму структуру твору доволі нестандартною, оскільки деякі глави
складаються всього з декількох речень і займають менш як половину сторінки.
Багато критиків часто зазначало, що «існує всього дві можливості пояснення
появи цієї книги: або ж насправді існувала пачка пожовклих листків паперу
різного формату, на яких були записані останні думки нещасного мученика; або ж
знайшлась така людина, мрійник, який вивчає життя в інтересах мистецтва…ця
думка, яка з’явилася одного разу в його голові, настільки захопила його, що він
зміг позбавитися її лише виклавши її в книзі» Також у творі протиставляються два настрої, дві лінії:
минулого й теперішнього «мій розум свіжий і молодий» – «тепер я полонений…мій
розум в полоні в одної думки» завдяки цьому, а також іншим художнім засобам,
таким як градація «кожного дня… кожної години… кожної хвилини» та іншим підсилюється
враження, напруга, емоційний стан персонажа, приковуючи читацьку увагу.
Я вважаю, що унікальністю цього роману є його стиль, а саме, епістолярний,
оскільки безпосередньо так читач може побачити все не з боку, тобто очима автора, а так, як бачить все герой
– його очима, занурившись у світ його думок і переживань, його страхів і
сподівань. Ту примарну надію на порятунок, яка не покидає його навіть перед
самою стратою «а раптом я втечу… раптом мене врятують?» Від початку і до самого кінця читач разом з
героєм живе, а чи точніше існує в очікуванні чогось неминучого саме це і не
залишає байдужим, змушує замислитись.
Проте, це лише моя думка і в кожного вона буде різною через те, що читач, а
цей роман буде цікавий для будь-якого читача, побачить щось своє, зробить
акценти на тому, що вважає важливим і цінним, зробить свої висновки.
Немає коментарів:
Дописати коментар