–Наше счастье было коротким,
–Но оно стоило целой жизни
Давно я не була настільки враженою. Гнітючий початок із
зображення самогубця змусив докласти значних зусиль, аби продовжити читати. Принцип
«якщо взяв книгу, читай до кінця» узяв верх. І це, насправді, прекрасно. Перед Рафаелем
постає вибір: дожити до старості у злиднях, кинутись у Сену тут і зараз, або мати
усе, чого прагнув завжди, розрахувавшись за це ціною власного життя
(поціновувачам «Фауста» та «Портрета Доріана Грея присвячується). Як для
людини, що збиралася покінчити з життям, Рафаель поступив доволі розсудливо
(значне поле для суперечок!). Якщо помирати, то чому б не використати останню
можливість, чому би не спробувати жадане життя на смак? Побутує думка, що роман
присвячений проблемі зіткненню людини неспокушеної з порочним суспільством.
Суспільством жорстоким, холодним, насмішкуватим та егоїстичним. Проте на мою
думку все набагато глибше. Бальзак відкриває погляд на життя, на жагу до життя,
яка насправді керує людьми завжди, навіть у випадку остаточно прийнятого
рішення про самогубство.
Таким чином, персонаж робить свій вибір. Шагренева шкіра,
цей талісман неземної сили (для поціновувачів фантастики), оволодіває юнаком.
Він тепер бажає і має. Має все, окрім щастя. Чи може бути людина вповні
щасливою, злічуючи хвилини до своєї смерті? Чи буде кохання, якого так
потребують усі, цілющим, або обпалюючим, жагучим та смертоносним? Що краще:
мати все, або не мати нічого? Чи вирішують гроші та влада усе? Чи приносять
вони користь в кінці кінців? «…обладание могуществом,
как бы ни было оно безгранично, не научает пользоваться им… власть оставляет
нас такими же, каковы мы по своей природе, и возвеличивает лишь великих.
Рафаель мог все, он не совершил ничего.» Бальзак
та його людська комедія, а, може, трагедія, занурюють у світ роздумів: «А чого
би забажав я?».
Усе що відрізняє реальність 2016 року від світу
«Шагреневої шкіри», так це вбрання та вулиці Парижа 19 століття, настільки
схожими є люди зсередини, їх мотиви та прагнення до щастя. Актуальність висвітлених
в романі проблем беззаперечна. Взяти хоча б фразу Растіньяка: « Ты
трудишься? Ну, так ты никогда ничего не добьешься. Я мастер на все руки, но ни
на что не годен, лентяй из лентяев, а все-таки добьюсь всего!». Важко збудувати собі безпечне життя, будучи чесним та
відвертим. «К несчастью, я был обманут в лучших своих чувствах, за благодеяния
наказан неблагодарностью, а за провинности вознагражден тысячью наслаждений». У
світі панує тотальний матеріалізм, чи змусить він Рафаеля грати за правилами?
Фільм («La peau de chagrin» 2010) зруйнував враження. Я
майже завжди скептично ставлюся до екранізацій, за дуже рідкими виключеннями.
Тут той випадок, коли фільм не передав жодної краплі сенсу та почуття. Екран мертвий,
уява – жива. Екранізація не варта того, щоб бути переглянутою.
«Шагренева шкіра» зачепить кожного, читати обов’язково!
Немає коментарів:
Дописати коментар