Що важливіше - червоне чи чорне? Кальницька Альона МЛі 02-15

Вивчаючи літературу періоду першої половини XIX століття, не можливо не звернути увагу на перлину цієї епохи – роман Стендаля «Червоне та Чорне». Саме цей роман, написаний у 30-х роках XIX століття став перехідною ланкою від романтизму до реалізму. Тобто ми сміливо можемо сказати, що цей твір увібрав у себе риси цих двох течій, отже є в певній мірі самородком своєї епохи. Не даремно роман Стендаля також називають хронікою XIX століття, адже в ньому так багатогранно і чітко зображено буденні людські проблеми на тлі справжньої картини Франції того часу.

На мою думку, головною, а можливо і навіть наскрізною, темою  у творі є прагнення головного героя Жюльєна Сореля домогтися того, що він більше за все бажав у своєму житті. Всі, хто прочитали роман, можуть побачити, що все, про що мріє герой, – це слава, признання та швидкий кар’єрний ріст. Не дарма він захоплюється персоною Наполеона, що в такий швидкий період зміг піднятися з самих низів до вершин. І звичайно, ці амбіції та проблеми є надзвичайно актуальними і в наш час. Адже зараз ми можемо спостерігати стільки знущань, несправедливостей, війн та конфліктів, що в більшості випадків виникають через амбіції однієї людини, яка готова на все заради досягнення своїх цілей. Так трапилося і з головний героєм, який можна сказати досягнув всього, що він прагнув на початку свого шляху, але врешті-решт ці прагнення просто пересили його і, на жаль, Жюльєн Сорель не зміг впоратися з ними. Тобто ми можемо говорити про звичайне лицемірство, коли людина маючи все, користується ним лише заради власних інтересів та цілей. Це все підтверджують слова, сказані самими героєм: «Дайте мені жити моїм ідеальним життям. Всі ці ваші дрібні турботи, всі ці подробиці буденності, більш або менш образливі для мене, тільки зведуть мене з небес на землю…Що мені до інших?»

Говорячи про сам роман, то можу сказати, що читати його одне задоволення. Твір написаний досить простою та зрозумілою мовою, але в той же час, він повністю наповнений тим шармом та вишуканість, що притаманні французькій літературі. Також досить цікавими у Стендаля є описи, які на відміну від інших романів не займають об’ємну частину твору, а лише в певних моментах з’являються і дають  невелике поняття про цю місцевість чи приміщення. Для цього твору характерно, що іноді автор продовжує опис в зовсім не звичному для нас місці, наприклад через пару розділів від його початку.

Стендаль досить влучно приковує увагу читачів тим, що не робить цілісних міркувань, а лише представляє готові висновки. Цим самим автор дає змогу читачеві самому поміркувати чому герой вчинив саме так, що підштовхнуло його до цього і які наслідки цього можуть бути. Тобто таким способом автор наче змушує читача бути самому учасником цих подій та вирішувати, що для нього правильне, а що ні. Також можна відмітити особливі заголовки розділів. Майже кожен розділ роману починається з досить точного та повчального епіграфа, що теж певною мірою приковує увагу читача.

Що ж до аудиторії, для якої призначений цей твір, то мені здається, що майже кожний зможе знайти щось своє. З перших сторінок може скластися враження, що це один із тих типових жіночих романів, де молодого, бідного, невинного хлопця пов’язують любовні відносини з заміжньою, забезпеченою жінкою. Але далі ми можемо побачити, що це лише зав’язка всіх наступних подій і що саме цей невинний юнак і є маніпулятором доль багатьох інших людей. Також ми можемо спостерігати і розвиток дружніх відносин Жюльєна Сореля з іншими юнаками, що з’являються протягом роману. І звичайно тема падіння головного героя по суспільній ланці також може зацікавити багатьох читачів. Але все ж, на мою думку, це роман для тих людей, які й самі знаходяться в досить невизначеній ситуації і саме цей роман може допомогти їм зробити певні висновки для свого власного життя.

У нас час досить актуальними є екранізації відомих романів і звичайно роман «Червоне та чорне» не став виключенням. Існує досить велика кількість фільмів та серіалів, що так чи інакше беруть за основу роман Стендаля. Але насправді досить невелика кількість цих робіт можуть претендувати на те, щоб називатися справді гарною та повною екранізацією шедевру світової літератури. На мою думку, найбільш схожим є однойменний фільм «Червоне та чорне» режисера Жана-Даніела Верхака 1997 року. У фільмі досить вдало підібрані актори і, звичайно, те, що зйомки проводили французи зіграло дуже гарну роль. Весь фільм досить чітко та вірно відображає сюжет та основні проблеми роману. Але особисто для мене, людини яка спочатку прочитала роман, не вистачило розкриття характерів головних героїв, що так майстерно зобразив Стендаль. Але все ж для людини, яка не має достатньо часу для прочитання досить масштабного роману, ця екранізація виявиться досить цікавою та захоплюючою.

Підсумовуючи все вищесказане, я можу стверджувати, що роман Стендаля «Червоне та чорне» – це, справді, шедевр світової літератури. І нехай дехто говорить, що в творі не вистачає більш закрученого сюжету, батальних сцен та перипетій, але він наскрізь пропитаний шармом, вишуканістю  та елегантністю французької літератури. Це роман, який потрібно читати для власного задоволення, просто і невимушено, насолоджуючись тим, що ти маєш можливість поринути у вир французького будення.