Рецензія на роман Дені Дідро «Черниця» Усачов Руслан МЛі 04-15

Серед романів XVIII-XIX століття вирізняється творчість Дені Дідро. Окремої уваги заслуговує його праця «Черниця» Дені Дідро. С поміж інших праць його вирізняє потворність людської душі, змальована у найреалістичніших барвах.  Роман являє собою записи головної героїні до свого покровителя, яка пише їх з метою отримання визволення. Червоною ниттю через все оповідання проходить примушення дівчини до долі, абсолютно їй не призначеній.

Тож чи можна вважати, що пошуки себе є темою актуальною для кожної особистості, що проходить етап свого становлення та формування? Певно що так, адже як читач може побачити у романі, навіть така чиста і безневинна душею та тілом дівчина, як Сюзанна не здатна коритися тому життєвому шляху, що їй штучно насаджує суспільство. Парадоксом твору є те, що високоморальна та праведна людина не здатна служити ще більш праведній цілі, лише через те, що вона призначена для іншого. Варто засуджувати особистість, у якій поєдналися щира любов до Бога та ненависть до служіння йому, чи ні – кожний читач вирішує для себе, тож питання це залишається відкритим.

На відміну від головної героїні, чий внутрішній світ забарвлений у найрізноманітніші кольори. Більшість другорядних персонажів є стандартизованими. Якщо перша настоятелька сестра де Моне була доброю та щиросердною, то вона була такою до усіх, навіть до обмежених душевною чеснотою черниць. На противагу їй, друга настоятелька разом зі своїми фаворитками є дріб’язковими та жалюгідними у своєму прагненні звести головну героїню у могилу. Їх поведінка була цілком передбачуваною на різних етапах їх ставлення до Сюзанни. Та на відміну від більшості черниць, що мають статус наречених Бога, а де факто зображені рабинями примітивних бажань та інстинктів, мати головної героїні не позбавлена психологізму. Для декого її вчинки можуть залишитися незрозумілими до кінця твору. Та й чи можна зрозуміти людину, чия любов до власної дитини пропорційна лише ненависті до неї. Дідро порушує образ матері, що був багато століть одним із найбільш стабільних у світовій літературі, заперечивши  її любов до дитини. Фактично матір любить Сюзанну, але ненависть до її біологічного батька не тільки заважає реалізуватися цій любові, вона ще й розповсюджується на головну героїню. Дивним, неприродним є бажання матері до спокути її гріхів її власною дочкою. Багато хто з читачів може побачити у цьому слабкість пані Сімонен як особистості, що робить її одним з найсуперечливіших персонажів роману.

Роман не може не зацікавити читача проблемою свободи у монастирських стінах. Якщо місце, де служіння Богу має бути щоденним  виявом високої моралі сповнене гріха, то що можна казати про решту світу.

Екранізація роману за режисурою Гійома Ніклу робить сприйняття праці Дідро набагато реалістичнішим. Лейтмотивом фільму стала похмура атмосфера болю, та несправедливості, що довелось пережити юній черниці. Полін Етьєн як ніхто інша змогла зобразити ламкість та силу духу, що поєдналися у образі Сюзанни та відобразити усі шипи, що чатували на молоду дівчину за стінами монастиря.

Свобода людської душі, як єдиний правильний шлях до Бога стала темою роману, що зміг  торкнутися сердець мільйонів читачів. «Черниця» Дідро може сподобатися читачу силою духу головної героїні, або  пародоксальна жорстокість черниць може стати причиною його нічних жахіть, але одне можна сказати точно: «Черниця» Дідро нікого не залишить байдужим.