1. Вступ
«Батько Горіо» французького письменника Оноре де Бальзака став романом, що
дав початок розвитку грандіозної епопеї натуралістичних романів у циклі під
назвою «Людська комедія». Бальзаку досить влучно вдавалося у кожному зі своїх
романів показати весь бруд і ницість докупи з меркантильністю, що правили бал у
Франції ХІХ століття. Панування буржуазії наклало величезний відбиток на душі
французів, засліпивши їх, перетворивши на зрадників, улесників, ловеласів.
Бальзаку довелося стати свідком морального гниття нації. Людей переслідувало
бажання стати багатшими, вони гналися за грошима, отримували насолоду від них,
потім ейфорія проходила, гроші закінчувалися, починалися інтрижки з метою
«викачування» грошей і кінця-краю цьому божевіллю не було, що і обіграв Бальзак у «Батькові Горіо». Він побудував
цей роман на основі протиставлення багатства і бідності Парижу.
Проблематикою
даного твору є цінність і потрібність чи все-таки непотрібність людяності,
відданості, любові і щирості у буржуазній епосі.
Також у поданій роботі я ставлю за мету дослідження
роману «Батько Горіо» з точки зору моральності, розгляд і аналіз персонажів та
сюжетних ліній.
2. Основна
частина
«Батько Горіо» – роман-трагедія від майстра натуралізму
Бальзака. Варто зазначити, що він є одним з його кращих романів завдяки
майстерності оповіді і художнім прийомам. Бальзак – майстер деталі.
Що ж, традиційно варто почати з короткої оповіді сюжету. Початок ХІХ століття. У занедбаний пансіон «Пані Воке»,
що знаходиться на вулиці Нев-Сент-Женев´єв, що у Парижі, оселяється старий
вермішельник. Це був такий собі прихисток для тих, хто не міг оплачувати
проживання у нормальному житлі.
Поступово з
«найрозкішніших» апартаментів у цьому бридкуватому пансіоні він оселяється у
все більш і більш скромних. Господиня пані Воке та пожильці дивуються цьому та
ще й кепкують з нещасного старого, думаючи, що дві гарненькі панянки, що часом
навідуються до нього є його коханками, і що Горіо втратив глузд, вирішивши
економити на собі, щоб не відмовлятися від утіх з молодими дівчатами. Згодом
виявляється, що вони є його дочками. Тут у мене почали закрадатися якісь
сумніви щодо його потрібності та щодо справжності любові його дочок.
З розвитком роману розумієш, що більше любили того, хто
мав більше грошей, що усім на світі керують ті ж гроші. Не гребували торгувати
і почуттями, такими як любов, честь, повага чи вірність.
Горіо до останнього вірив, що дочки люблять його так само
палко, як і він їх, адже повністю присвятивши своє життя їм, він очікував на
доброту і щирість з їх боку. А ті віддячили тим, що дозволяли йому відвідувати
їх лише рано вранці, зайшовши крізь чорний вхід, соромилися його імені, не
їздили з ним на прийоми, а все тому що він – вермішельник. Горіо марнів на
очах: «Добрий шістдесятидвохлітній вермішельник, якому можна було дати не
більше сорока років, високий, повний, веселий буржуа, життєрадісна постать
якого радувала перехожих,— перетворився на сімдесятилітнього дідугана, тупого,
тремтячого, блідого. Його колись жваві сині очі набули тьмяного сірого
відтінку, вицвіли і вже не сльозилися; здавалося, що з червоної крайки їх
сочиться кров. Він викликав огиду в одних і жаль у других».
Діти Горіо безжалісно оббирали його: не маючи щастя у
шлюбі, вони заводили коханців, які не приносили нічого, окрім як душевного болю
та боргів, за які був вимушений платити Горіо через душевну свою доброту. О,
сліпа батьківська любов!..
Найбільше з усього мені запам’ятався момент, коли Горіо
розпитував юнака на ім’я Растиньяк, про якого я розповім вже зовсім скоро, про
своїх донечок: як вони були зодягнені, про що говорили, що пили та їли:
«Сусіде,— сказав він,— я бачив пані Дельфіну. [...] — Розкажіть же мені про неї,— попросив він. [...] Ежен, що
вперше зайшов до Горіо, та ще тільки-но намилувавшись розкішним убранням дочки,
не міг приховати подиву, побачивши, в якій конурі живе батько. Старик лежав на вбогому ліжку, під злиденною ковдрою,
прикривши ноги ватним покривальцем, зшитим із шматків старого одягу пані Воке. [...] Від вигляду цієї кімнати стискалось і хололо серце; вона схожа була на
найпохмурішу тюремну камеру. [...] — Боже мій! Ви з нею розмовляли, що ж вона переказувала
мені? «Нічого»,— подумав Ежен, а вголос відповів: — Вона сказала, що посилає
вам щирий дочірній поцілунок. — На добраніч, сусіде, спіть спокійно, бажаю вам
прекрасних снів. А для мене ваші останні слова — здійснення найкращих снів. Хай
помагає вам Господь в усіх ваших бажаннях. Для мене ви були сьогодні добрим
ангелом, від вас на мене повіяло моєю дочкою. «Бідолаха,— думав Ежен, лягаючи
спати.— Він зворушив би і кам´яне серце. А дочка його дбає про нього не більше,
ніж про турецького султана».
Як ви вже мабуть здогадалися, це не єдина сюжетна лінія у
романі. Бальзак описав не лише страждання батечка Горіо, як його називали
мешканці пансіону, який, як-то кажуть, «из князи в грязи», але й на контрасті з
цим – історію молодика Ежена Растиньяка, жителя півдня, який розчищував собі
шлях нагору, пізнаючи всі брудні та бридкі таємниці парижан, не гребуючи
випробовувати їх у дії. Він палко жадав зрозуміти систему, долучитися до неї:
спершу, одружитися з грошима, а вже потім шукати кохання, при цьому дотримуватися
вірності
– необов’язково.
Растиньяк належить одночасно і до буржуазного, і до
провінційного світів.
На перший погляд, вони кардинально різняться один від
одного, між ними точно є нездоланна прірва, але у Бальзака чітко відчувається,
що ніякої безодні немає, оскільки авторові вдалося влучно продемонструвати, що ці два світи поєднані саме внутрішньо, як це видно на прикладі Растиньяка.
Хоча він і здавався мені досить милим юнаком, незважаючи
на його метаморфози зі скромного студента у безжалісного спокусника, він зміг
вистояти проти системи та навіть кинув їй виклик: «Ну, тепер побачимо, хто
кого!» Продовження історії життя Растиньяка ми спостерігаємо у
наступних романах циклу «Людська комедія».
Доньок батька Горіо навіть не хочу обговорювати, тому що,
власне кажучи, їх прекрасно характеризують ці слова: Бідні Лицемірні
Дурепи-Аристократки. Більше додати просто нічого.
3.
Висновок
Ось такий-то він, світ
Бальзака. Аж занадто реалістичний, але у цьому-то і полягає весь мсьє Бальзак:
прискіпливий інтерес до деталей і маніакальна жага грошей. Навіть якщо
доведеться йти по головам. Навіть якщо і зруйнувати чиюсь долю. Навіть якщо і
вбити. Життя людини – безцінь. Хіба воно чогось вартує? Ось те, до чого і
апелює Бальзак! А конкретніше до того, що роман у даному випадку є
антиприкладом моделей життя, використання яких згубне. Він, прямо-таки,
кричить: ось, що буде, якщо жити аморально! Не наслідуйте цих бідних людей!
Зупиніться! Невже ви забули, що таке Любов?..
4.
Використані джерела
1.
О. де Бальзак «Отец
Горио. Шагреневая кожа. Гобсек».– К.: Радянська школа, 1990.-496 с.
2.
uk.wikipedia.org
Немає коментарів:
Дописати коментар