Роман
«Буремний перевал» був виданий в
1847-му році, але за життя письменниці не був гідно оцінений. Всесвітня слава
прийшла до Емілі Бронте значно пізніше, що, втім, часто з незрозумілих причин
трапляється з великими творами, але зате, згодом оцінені нащадками, вони живуть
уже довгі століття і ніколи не старіють.
За
жанром це роман, безумовно, романтичний. «Буремний перевал - шалено романтична
книга», – стверджував в 1965-му році класик англійської літератури Сомерсет
Моем. Проте Емілі Бронте, написавши єдиний твір, дивним чином не змогла
вписатися в рамки звичних літературних напрямів. Вся справа в тому, що «Буремний
перевал» не можна віднести до суто романтичного роману: в ньому присутні і
елементи реалістичного розуміння людини, але реалізм у Емілі Бронте особливий,
абсолютно несхожий на реалізм, скажімо, Діккенса. Можна сказати, він тут
абсолютно невіддільний від романтизму, частково через те, що письменниця
відмовляється розглядати і вирішувати конфлікт роману в соціальній або
суспільній сфері – вона переносить його в область філософсько-естетичну. Як і
романтики, Емілі Бронте жадала гармонії буття. Але в її творі вона виражається,
як це не парадоксально, через смерть.
Сама
структура роману, його стилістичні та зображальні засоби, є досить витонченими.
Важко сказати, чи спеціально, чи несвідомо Емілі Бронте створила настільки
гармонійний текст. Тема долі і наступності поколінь чітко простежується завдяки
повторенням: повторюються імена, характери, вчинки героїв, що створює якусь
таємничу, містичну атмосферу, почуття неминучості і закономірності подій. Не
менш важливу роль відіграють описи природи, яка є не тільки фоном, а й
висловлює внутрішні переживання героїв, уособлює їх непомірні, бурхливі почуття.
У
сучасного читача може виникнути цілком логічне запитання: чи можна щось
почерпнути для себе з цього немолодого роману? Здавалося б, за цей час
змінилося практично все в нашому житті: чи варто шукати відповіді на хвилюючі
нас питання в книзі, написаній понад 150 років тому? Варто. Ще й як варто.
В
цьому і є непередавана чарівність «Буремного перевалу». Книга дає нам
зрозуміти, що деякі закони, що діють над людьми, – вічні. Вони не зникають з
плином часу і зовсім не залежать від зміни епох, режимів і систем. Емілі Бронте
немов показує людину природню, людину, існуючу поза будь-якими часовими межами.
Якщо вдуматися, то в романі навіть немає розгорнутого сюжету і відкритого,
гострого конфлікту. Тема соціальної нерівності як слід не розвинена, так, взагалі
то, ніхто й не перешкоджав Кетрін об'єднатися з Хіткліфом. Таким чином, в
романі ми не бачимо відкритого суспільного протистояння і, найголовніше – всі
герої можуть самі обирати свій шлях. Навіть жахливі, пройняті жорстокістю сцени
ув'язнення Кеті в будинку у Хіткліфа – це, по суті, результат її ж власної
необережної поведінки. Вона, тліючи від цікавості, втекла з дому і вирушила з
доброї волі в маєток Буремний перевал, вирушила без будь-якого примусу, без
жодної вказівки з чужої сторони, немов якісь невідомі сили змусили її це
зробити. Взагалі, дуже вражає ця дивовижна свобода і тотальна непокора чужій
волі всіх персонажів роману. Вони самі будують свою долю, фатально помиляючись
або вирішуючи найскладніші життєві ситуації (як зробила Кетрін-молодша в кінці
роману). Можна сказати, що це роман і про долю, якій людина часом не може
протистояти.
Отже,
ось дві основні теми роману, два головних слова, навколо яких розгортається
розповідь «Грозового перевалу» – незбагненна любов і доля.
Без
сумніву, це роман – загадка, над якою можна роздумувати нескінченно. Роман, що
перевертає всі звичні уявлення про добро і зло, любов і ненависть. Емілі Бронте
змушує читача оцінити ці категорії зовсім іншим поглядом. Життя ширше будь-яких
визначень, ширше наших уявлень про нього – ця думка впевнено проривається крізь
текст роману. І якщо читачеві вдасться, як і мені, вловити цей енергетичний
посил, то знайомство з цим романом буде справді незабутнім.
Немає коментарів:
Дописати коментар