У 1796 році у світ вийшов роман відомого
французького філософа-матеріаліста, теоретика мистецтв і драматурга Дені Дідро
«Черниця». Тема церковного побуту і звичаїв була досить загострена у
передреволюційний період у Франції.
З перших сторінок
роману читач розуміє, що перед ним твір епістолярного жанру. Я є прихильником
епістолярного роману, адже в ньому завжди присутня якась загадка, тому
затамувавши подих продовжила читати. Варто зазначити, що за обсягом роман
невеличкий. Оповідь йде від імені головної героїні Сюзанни. Роман складається з
листів Сюзанни до маркіза де Круамара, в яких вона ділиться своїм нестерпним
життям, що з нею сталося та просить допомоги. Але згодом, адресат відходить на
другий план, здається що героїня
звертається саме до Вас, читач. Це ніби приковує читацьку увагу, змушує
переживати і співчувати Сюзанні ще більше.
Особливість роману
в тому, що він ґрунтується на реальних подіях. Прототипом головної героїні була
Маргарита Деламар, яка прожила за волею матері у стінах монастиря більше
півстоліття.
Сюжет твору досить
простий, але динамічний. Історія починається тим, що Сюзанну насильно
відправляють у монастир, аби вона не мала змогу претендувати на батьківський
спадок. З самого дитинства дівчина виділялась серед своїх сестер своєю чесністю,
розумом та красою. Сюзанна – плід гріхів своєї матері, героїня не рідна дочка
для свого батька. Вона мала замолювати гріхи рідної матері. У монастирі її
чекало не легке життя серед жіночого оточення та ігумень. Вона завжди була в
епіцентрі не дуже приємних подій: її або гнобили, або спокушували до скоєння
гріха. У творі відсутні нескінченні описи природи чи довжелезні портрети, це
роман сповідь, недарма у романі присутня велика кількість монологів. Роман ніби
складається з трьох частин, життя у трьох монастирях під наглядом різних
наставниць. Опис побуту і звичаїв мешканців трьох монастирів, в яких встигла
побувати Сюзанна, просто жахливі. Автор дуже реалістично зображує жіночі
характери, зіпсовані постійним придушенням простих бажань, через які виникають
пагубні пристрасті. Автор більше приділяє уваги внутрішньому світу Сюзанни, її
переживанням, стражданням, роздумам. Єдине чого хотіла героїня –свободу. Вона
не хотіла провести все життя в монастирі, таке життя її вбивало…
Складається
враження, що автор був обурений монастирськими канонами, які були притаманні
його часу. Простежується досить скептичне ставлення до церкви загалом.
Доказом того, що
роман «Черниця» має успіх і прихильність великої аудиторії є створення
декількох екранізацій. Серед них однойменні фільми «Черниця» 1966 року і
«Черниця» 2013. Сюжети обох фільмів максимально наближені до сюжету самої
книги. Обидві екранізації дуже якісні та акторська гра на високому рівні, але
більше емоцій та переживань, з моєї точки зору, викликає фільм «Черниця» 2013
року, режисером якого є Гійом Ніклу. Особливо вражає гра головної героїні, яка
змушує глядача вірити кожному сказаному слову. А для того, щоб оцінити
авторський підхід до інтерпретацій трагічної історії, безумовно, потрібно
спочатку ознайомитись з романом. На мою думку, як і в більшості випадків, книга
складає більше враження ніж будь-яка екранізація. Після прочитання роману та
перегляду картин відбувається переосмислення життя і цінностей. Починаєш цінити
свободу та право вибору як ніколи раніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар