Вступ
Ілюзія та реальність. Два
складники нашого життя. Два вікна, споглядаючи в які, ми намагаємося визначити,
що ж ми побачили, на що дивимося тепер і що буде тим далеким, яке ми ще тільки
зустрінемо за горизонтом. Обидві поверхні народжені близнюками, які все своє
існування ведуть нещадну боротьбу одна проти другої, в ході якої найбільше
потерпає душа – наївне, осліплене своїми знаннями, дитя, якому присуджена роль судді
цього внутрішнього конфлікту всередині власної голови: хто сьогодні ввечері
стане його «Я». Так було в ХVIII-ХІХ ст. та раніше, так є по нині, так буде
завжди.
Ніщо так не визначає наше
внутрішнє завтра, як зовнішнє сьогодні. Люди, що нас оточують, нові друзі та
старі вороги, їх балачки, розмови, їх плітки про нас та наші вигадки про них,
гомін над головами натовпу, сміх та плач
вуличних дітей, грубе слово, кинуте тупим ножем навздогін, та влитий в вуха
комплімент, що замащує очі. Ми можемо мімікрувати, зливаючись з морем людських
думок та поглядів, можемо цуратися бруду чужої нам душі іншого, а можемо
раптово знайти себе, з перехопленим від захвату подихом, в перших рядах на прем'єру
трагікомедії «Життя», актором якої ми не змогли стати. Таким глядачем, очі
якого пристрасно палають у темряві залу, став Еміль Золя. Перевтілившись в
«Череві Парижа» в художника Клода Лантьє, він пройшов по усіх закутках центру ситної
столиці і щедро поділився з нами своїми спостереженнями, змалювавши всі свої
почуття в яскравому образі Ринку, від смороду якого ні ви, ні головний герой
роману, Флоран, вже не зможемо позбутися.
Основна частина
Пізній етап реалізму – натуралізм,
засновником якого вважають Еміля Золя, – часто критикували за занадто
фотографічне відображення дійсності,
соціальну фіксацію життя і, як наслідок, відсутність художності. Але мова Золя вишукана та метафорична, а наявні
стилістичні фігури корелюють в тексті з імпрісіоністично точними деталями міських
пейзажів та портретів.
Можна було б закинути письменнику, що
психологічні портрети це чудово, але яка ж в них цінність без моралі? Але і тут
з Золя можна зняти звинувачення. В уста Клода він вкладає свої умовиводи і розмальовує
Париж в два кольори: домінуючий червоний (червоні фасади магазинів, товари з
Ринку, м'ясо та ковбаси Кеню) та поодинокий чорний (завжди чорна фігура Флоран,
очі пані Франсуа, фетровий капелюх
Клода). Саме вони найчастіше зазначаються в тексті. Цікаво, що для парижан того
часу значення цих кольорів сприймалось за романом «Червоне та Чорне» Стендаля,
червоний в якому відповідав внутрішньому справжньому світу, а чорний – штучному
зовнішньому. Але Золя поміняв їх місцями, показавши цим якою перевернутою
мораллю жили герої його твору. Ця мораль застаріла, вона вже не підходила суспільству
і люди це відчували. Відчували, але нічного не хотіли міняти. Їм було комфортно
жити в тому мирі та спокої, які нарешті запанували в їх душах. Час плинув,
устої старіли, уряд не спішив звільняти нагріте місце і ніби все як було, але
люди не помітили, що вони нещільно законсервували себе і маленькі бульбашки
свіжого бунтівного повітря проникли в їх затишний світ. А що в такому разі
стається з консервами? А вони вибухають. До того справжнього вибуху діло в
романі так і не дійде. Флоран – лише один
слабенький подих вітру, що заглибившись в свої мрії, не помітив, як його
зжерли. Але банка вже давно перетворилася на мильну бульбашку, в якій всіма
барвами райдуги ілюзорно переливається перевернуте відзеркалення Парижу, всередині
якого люди, мов та риба, м'ясо, сир та овочі, виставляючи свої найпривабливіші
сторони, гниють зсередини.
Червоними називали революціонерів,
асоціюючи їх з погромами, порушенням спокою, смертю, стріляниною, кровожерливістю
та кров'ю, а чорний колір асоціювався з чистотою тілесною та душевною, смиренністю,
охайністю, правильністю, ідеальністю. Найкмітливіші з персонажів (пані Саже та прекрасна
Ліза) вже це помітили, а тому завжди носили чорний колір, маскуючи свої справжні
наміри. На відміну від багатьох інших вони дивилися на все через прозоре скло.
Ліза взагалі найнебезпечніший персонаж «Черева», який проявив насильство не
тільки моральне, але і фізичне. Вона сама – символ і втілення «Черева», що дає
можливість іншим тішитися ілюзіями, а сама поступово пожирає все навколо неї,
сковуючи їх, як і свого чоловіка, в чарівний спокій та безтурботність. І
Флоран, як порушник цієї рутинної дрімоти, був жорстоко покараний руйнуванням
повітряних замків революції, які він так довго вибудовував в своїх уяві. Хоча,
може не Ліза його зламала. Можливо, все почалося ще в той день, коли поліція
почала стріляти по мітингувальникам. Коли його напівпритомного схопили і
відправили на каторгу. Можливо, червона кров жінки, в смерть якої він закохався,
потрапила йому не тільки на руки, але і в очі.
Висновок
Еміль Золя – майстер письма, хоча його
тексти переповнені описами, портретами, пейзажами, надмірними деталями,
виписаними з справжньою пристрастю педанта чи навіть фанатика. Але якщо
вдається застрибнути, пірнувши з головою, в океан його слів, то поряд сядуть
сумний Флоран та балакучий Клод, відчується завжди ніжний і докірливий погляд
Лізи, що височіє десь за спиною, зверху стане чутно Майорана та Кадіну, що
милуються на даху, десь з вікна буде линути голос пані Франсуа, що торгується з
матінкою Шантмес, на коліна залізуть Поліна з Мутоном, а Мюш буде коментувати
десь збоку. Герої Золя справжні. Вони ніби жили в ті часи. Ніби живуть там і по
нині. Ніби-то. Але, якщо пробратися через лавину слів, залізти їм в душі та
розглянути їх думки в анатомічному театрі, то виявиться, що вони – лише
персонажі, ляльки, яких Золя поставив грати у драмі, а всередині в них лише
гнилі овочі, ковбаса, риба, сир та зів'яла гілочка білого бузку, щоб не так
було чутно сморід. Розвіявши ілюзію театру, ми нарешті побачимо реальність.
Реальність з присмаком ілюзорності. Адже сморід нікуди не зник.
Література
1.
Золя Э. Чрево Парижа//режим доступу в
Інтернеті: http://www.e-reading.club/book.php?book=23663
2.
Бахтина М. Автор и герой в эстетической
деятельности. Проблема автора// режим доступу в Інтернеті: http://mmbakhtin.narod.ru/probl.html
3.
Успенский Б.А. Поэтика композиции. - М.:
Искусство, 1970
Данна рецензія в скороченому вігляді
розміщенна також на Інтерне-ресурсі під заголовком «Червоне та Чорне у дзеркалі
Золя»: http://knugoman.org.ua/ reviews/chervona_ta_chorne_u_ dzerkali_zolya
Немає коментарів:
Дописати коментар