«Що важливіше : кохання чи суспільна думка?» Діденко Ната МЛф 07-15

Аврора Дюдеван, використавши вперше псевдонім Жорж Санд, написала роман «Індіана» у 1832 році. У ньому описується щире нестямне  кохання заміжньої дівчини до іншого чоловіка,  що суворо засуджується тогочасним суспільством. Проте навряд чи б ця книга справила глибокий вплив для нашого часу, якби авторка не пішла далі проповіді жіночої емансипації та права жінки на любов. У ній закладений глибший ідейно-емоційний пласт, що перетворює проблему пригнічення жінки в проблему пригнічення людини в загальному.

Але розберу все по-порядку. Найголовніша тема твору, зрозуміло, є кохання. Та кожний герой бачив його по-різному. Для Реймона це було лиш захоплення, порив пристрасті, що неодмінно колись закінчувався. Він просто не міг бути закоханим в одну жінку і на все життя.  Індіана ж жила лише заради кохання, до приходу Реймона у її життя вона просто існувала, постійно хворіла, перебувала у нескінченному смутку. І коли це почуття охопило її – це був ковток свіжого повітря, і вона поринула у нього з головою, не зважаючи на можливі наслідки. Та і правду кажуть, що кохання сліпе, адже б тоді можна було уникнути стількох негараздів, було б не так боляче усвідомлювати правду, яка ховалась за рожевими окулярами любові. Але мене найбільше вразила не втрата почуттів до Індіани у Реймона (це було передбачувано), не розбите серце дівчини (таке життя, ніщо хороше не триває вічно), а приховані почуття кузена креолки – Ральфа. Хоч і для мене дико, що кузен любить свою сестру не братньою, а справжньою любов’ю (та можливо це було нормально у той час?), та те,що він міг приховувати ці почуття протягом такого довгого часу просто дивує.  Він все одно дбав про Індіану, коли вона була заміжня, коли закохалась, коли декілька раз мало не померла. Він завжди приходив на допомогу, і мені здається, що саме його любов була найглибшою, найвідданішою, щирою та безкорисною.

Щодо суспільства, то воно завжди було і є основане на упередженнях. Суспільна думка завжди має величезний вплив на нас, адже кожна дюдина – істота соціальна, і як би ми не хотіли, та маємо рахуватися з нею. У романі ж показано, що саме оточення героїв грає фатальну роль. Суспільна думка важливіша, навіть якщо вона робить героїв нещасними.  Дуже часто люди сприймають нас зовсім не такими, якими ми є насправді. Так це авторка показала у випадку з Ральфом. Його замкнутість, сором’язливість сприймали за егоїзм та черствість. Адже «когда человек несчаслив, в нем стараются найти как можно больше плохого, – вероятно, из боязни, что придется жалеть его». На противагу Ральфу,  Реймон  зі  своєю душевною бідністю був улюбленцем у суспільстві. Він був хитрим на язик, вмів все гарно сформулювати і цим зачарувати іншим («не страсть делала его красноречивым, а красноречие возбуждало в нем страсть»).

Справжня ж суть кожного показалась у складній ситуації : «Сильные и страстные натуры в минуты опасности становятся выносливыми и выказывают чудеса стойкости, но слабые и вялые люди неспособны на такой душевной подъем».

Мало хто спроможний кинути виклик суспільству, йти всупереч установленим правилам. Хіба що відчайдухи… І ними виявились Ральф з Індіаною, що всупереч усьому і всім хотіли просто бути щасливими, і тоді «общество не можеть требовать чего-либо от того, кто сам ничего не ждет от него».

Досить часто у творі поставало питання самогубства: служниця  Індіани Нун кинулась у річку, коли зрозуміла, що Реймон її розлюбив, Ральф ще з дитинства над цим задумувався, ну і в кінці роману він з Індіаною задумали втопитись разом. І що це? Тільки якийсь негаразд – то треба собі віку вкоротити? Я розумію, що інколи буває нестямно важко, що здається, що ти не в силі пережити це, проте ж не вбивати себе. Життя – важка річ, ніхто не казав, що жити легко, проте в цьому і його привабливість, що ти цінуєш прості події, лише переживши складні. Якщо ж своє власне існування настільки нестерпне – то можна присвяти своє життя допомозі іншим, хоча б користь буде, і можливо саме це допоможе загоїти свої власні рани (чи душевні, чи тілесні). 

Жорж Санд симпатизує головній героїні, співчуває їй, і мимоволі читач сам співпереживає їй. Усвідомлюєш, що всяке трапляється, і часто ти не підвладний своїм почуттям. І не важливо, що думають інші, коли кохання справжнє, воно подолає усі перешкоди до свого щастя.

Авторка  просто розповіла про долю Індіани, історію людського серця зі всією його слабкістю та несамовитістю, з його домаганнями та оманами, з його добрими та дурними вчинками, про дівчину тендітну та пристрасну, слабку фізично, але зі сміливою душею та рішучим серцем. І ця історія не може залишити байдужим. Це лиш історія життя дівчини, та кожен може побачити щось знайоме собі, розділити почуття героїні, почерпнути щось для себе та просто поринути у світ емоцій, почуттів та переживань…