Рецензія до роману «Жак Фаталіст та його хазяїн» Дені Дідро Шапар Ангеліна МЛф06-15

Роман  «Жак фаталіст та його хазяїн» познайомив мене із творчістю Дідро вперше. Ні словом ні півсловом, я не підозрювала про те, що може мене чекати за брамою затертої палітурки. «Поношений» вигляд чтива підживлював мою фантазію про те, скільки ж людей вже встигло посмакувати цим писанням. тому щойно в мене була можливість, я розгорнула книгу.

Те що чекало мене на перших сторінках, змусило мене почуватися у проміжках фрустрації. Справа в тому, що автор почав роман із суцільних запитань до читача, при тому не маючи на них відповідей a priori. Насправді, слово «посмакували писанням» я використала не випадково,адже коли я бралася до книги, то здавалося, що мій мозок неначе щоразу відкушує нугу чи снікерс. Мені здається, що лише у виробників снікерсу і у Дідро затягнутість  була заздалегідь запланована і блискуче реалізована від початку до кінця. Більше того, повсякчасні відступи, постійне переривання історій Жака на півслові мене неабияк дратували. Дідро ще й як попрацював над падінням четвертої стіни, що так і давала мені ляпаса посеред історій. Так,так, Дідро неначе глузував з мене як з читача своїми постійними каверзними запитаннями, щось на кшталт «ЩО, вже втомилась? Вже набридло читати? Вже хочеш покінчити з історією Жака? Вже цікаво, що буде далі?». І все було б добре, якби мені не хотілося йому суперечити, посперечатися з ним або дати гарного запотиличника і тим самим змусити скоріше покінчити з  любовним дискурсом кохання нашого фаталіка- детермініста. Більше того, одвічний дуалізм хазяїна та Жака не залишає в спокою не лише самих героїв, а і читача.

Не можна сказати, що цей роман змушує опісля думати про абсолютні категорії, а навпаки, неначе приземлює час від часу що читача, що Жака, котрий думками несеться далеко від неприємностей та хазяїна. Нехай XVIII століття далеко позаду, але чому ж актуальність проблеми даного роману не стирається і досі? Як на мене,у Дідро просліджуються деякі початкові витоки екзистенціалізму, деяке тлумачення специфіки онтології через життєвий досвід своїх героїв роману. Пізніше,сучасник ХХ століття Еріх Фромм почав відстоювати думку про те, що зміна та розвиток є невід’ємною частиною життєвого процесу, що ідею або думка є найвищою формою реальності. От Жак нам це,як на мене, дуже яскраво демонструє через свої вигадки .

Цей роман прийдеться до смаку, мабуть, не лише інтелектуалам, людям, які полюблять інтригу та гумор, а й тим персонам, які мають канатні нерви, адже часом важко винести цю безкінечну незакінчену історію.