Роман «Людина, яка сміється» є одним з найвідоміших
романів Віктора Гюго. За жанром це історичний роман, що дуже характерно для
напряму романтизму. Автор є одним з яскравих та важливих представників цього
напряму. У своєму романі він розглядає як соціальні, так і загальнолюдські
теми.
Мене цей роман приємно здивував, навіть став одним з улюблених. «Людина, яка
сміється» вразив своєю оригінальністю ідеї, тими глибокими думками, які надає
автор, проблемами, які він підіймає. Роман допомагає усвідомити справжні
моральні цінності особистості, зрозуміти проблему людського суспільства, отримати
уявлення про добро та зло.
У своєму творі автор зображає устрій Англії та виражає своє негативне
ставлення до аристократії і до влади. В. Гюго змальовує, з одного боку,
життя простих людей, які жили в злиднях, потерпали від бідності, були змушені платити
високі податки, не мали житла та терпіли голод, з іншого, – лордів, перів,
герцогів Англії, які проявляли повну байдужість до існуючої ситуації.
На мою думку, проблема влади та народу, яку підіймає
Гюго, є актуальною і у наш час. На жаль, схожі ситуації відбуваються в нашому,
сучасному світі. Люди, отримуючи владу, матеріальні блага, починають жити лише
для себе, забуваючи про простий люд.
На рахунок динаміки розвитку подій, тут все відбувається
надзвичайно повільно. Варто зазначити, що роман не є з таких, що легко
читаються, тому що автор вдається до загальних ілюстрацій та попереднього опису
різних персонажів. У творі наявні розділи, які містять багато незначної
інформації, на мій погляд, і це
стає причиною того, що багато читачів відкладають книжку. Не можу
сказати, що текст «приковує читацьку увагу», бо знову ж таки, прямуючи за
розвитком подій, читач дізнається ще масу різносторонньої інформації. Але,
дочитавши роман до кінця, можу з впевненістю сказати собі, що воно того варте.
Читаючи роман, ти проникаєш у цей світ, в цю історію,
знаходишся поряд з героями, та переживаєш разом з ними проблеми та негаразди,
які їм трапляються. Спочатку хвилюєшся за маленького хлопчика, який шукає
притулку з немовлям на руках, потім тішишся таким невинним коханням Гуїнплена
та Деї, відчуваєш неспокій коли ув’язнюють Гуїнплена та співчуваєш Деї, коли
вона залишається одна.
Читача неодмінно вразить глибина думки, метафори та
порівняння Гюго. Твір наповнений такими чудовими висловами, які надихають та
наштовхують на роздуми. Розмірковуючи про події твору, хочеться дійсно поринути
у той час і насолоджуватися ним. На мою думку, цей твір буде більш зрозумілим
для досвідченого читача, тобто такого, що володіє певними знаннями з історії,
орієнтується в літературі. Я впевнена,
що кожний хто прочитає роман В. Гюго, обов’язково усвідомить написане автором і не залишиться байдужим до цього твору.
Підсумовуючи, хочу
донести мій схвальний відгук щодо творчості Віктора Гюго, а зокрема до його
роману «Людина, що сміється». Це такий роман, що спонукатиме читача задуматися
над проблемами, які висвітлені в творі, та з якого можна почерпнути мудрі
поради та зробити певні висновки.
Немає коментарів:
Дописати коментар