Мопассан був видатним французьким письменником 19 століття, найбільшим песимістом, оповідачем, геніальність
якого межувала з шаленістю, написав свій
роман «Любий друг» у 1885 році, найбільш
чудовий з натуралістичних романів тієї епохи, який викликав шквал похвал
і лютих нападок.
Автор звертався
одночасно до декількох класичних проблем, тісно пов’язаних із основною ідеєю твору, тобто із спробою
відобразити людську натуру, похітливу, розбещену матеріалістично настроєним
суспільством. Роман розповідає про авантюриста, який мріє зробити блискучу
кар'єру і домагається цього, підкоряючи серце будь-якої дами, а совість прощає
йому будь-яку підлість...
Твір вирізняється "спокійною і чудовою
сміливістю", природністю і відвертістю. У романі автор викриває порожній,
марнославний, розбещений світ з дрібними інтригами і небезпечним святенництвом.
Сюжети Мопассана – безсмертні
пристрасті та пороки, в них відсутня добродушність, всюди чуттєвість разом з
грубістю, всюди все пронизане ненавистю до жінки, на думку Мопассана
– низького,
брехливого, небезпечного створіння; злість, спрямована проти влади і утиски і
врешті-решт поразки слабшого.
"Я ніколи не любив...Я занадто строго суджу жінок,
щоб піддаватися їх чарам. В кожній людині є істота моральна і фізична істота.
Щоб любити, мені треба зустріти таку гармонію між цими двома істотами, якої я
ніколи не зустрічав. Постійно одне переважає над іншим, –моральне,
фізичне..."- писав
Мопассан, віддаючи перевагу у своєму житті нескладним героїням "Любого
друга". Він віддав любов під владу почуттів у своєму житті, але не
дозволяв їй втручатися в духовне життя.
"Жінки, чиїм рабом я здавався, аж ніяк не займали в
моїх думках такого високого місця, як вони могли б думати...Я не був ніким
ошуканий. Я описую їх душу і тіло, примушуючи дізнаватися їх і судити. Я не
люблю їх-вони мене забавляють. Жодна жінка не може похвалитися тим, що побудила
в мені пристрасть, яка позбавила б мене незалежності розуму і духу..."
Мопассан створив цей роман, не піклуючись про
повчальність або моральності,
"пояснюючи людину її вчинками».
Жорж Дюруа – головний герой роману, колишній військовий, проходить важкий кар'єрний шлях від
звичайного рядового службовця Північної залізниці до головного редактора
найвпливовішою паризької газети «Французьке життя», також встиг побути у ролі
зятя мільйонера Вальтера і майбутнього депутата. Дюруа починав своє сходження наверх з
простого бажання мати, що їсти кожен день, але с кожним соціальнім досягненням
він не перестає бажати більшого і обростає все новими і новими мріями. Головним
рушієм дій нашого героя стає дуже погане почуття – заздрість. Дюруа заздрить
суспільному становищу Форестьє, багатомільйонному статку Вальтера і
міністерському статусу Ларош -
Матьє.
Взагалі Жорж Дюруа герой на всі часи, тому що він усюди і
з'явився тут не вчора и навряд чи зникне колись. Так, він
негативний герой, але по суті, це не його особисті недоліки, він просто типовий
продукт соціального устрою своєї епохи. Він не цінує жінок, нічого толком не
вміє сам, навряд чи відчуває сором і єдиний промінь щастя для нього – це десь
сяюча монета, а краще дві,
а ще краще декілька мільйонів, а на всяк випадок можна ще
і позичити у когось. Але все одно, я не можу його критикувати чи пригноблювати.
Він змінює дам одну за одною, але ж і вони не проти, він не єдиний для них,
скоріше чергова інтрижка в хитросплетінні паризьких секретів.
Жорж не дуже розумний, але на диво чарівний і спритний,
здатний обдурити багатьох, ловить вдачу за хвіст і отримує користь з будь-якої
ситуації і я не можу сказати, що це дужа погана навичка і, що я не ціную цього
в людях. У кожному із нас є щось від Дюруа. Звичайно Жорж зібрав у собі все
найгірше, що може дати людині суспільство. Але і в цьому є своя порочна привабливість.
Може якщо би світ був інакший, то таким Жоржам Дюруа не потрібно було би
обманювати, кривити душею «торгувати» своїм личком.
Але поки є ті, які самі раді бути обманутими, Дюруа буде
іти по життю, хитро і гордовито споглядаючи все навкруги і не в чому не
відмовлятиме собі.
Отже, моє враження від книги стовідсотково позитивне і на
цій хвилі я вирішила подивитися фільм, знятий по мотивам книги.
Недарма «Любого друга» називають одним з кращих романів
Мопассана, і екранізацію, безсумнівно, можне вважати вартою книги. Режисер дуже
вдало передав настрій і показав моральні підвалини того століття. Дуже
реалістично і цілком відповідно до задуму самого Мопассана була розкрита
особистість Жоржа Дюруа, яка скривалась під маскою благопристойності,
чуттєвості й прихована від інших мішурою уявної бездоганності.
Звичайно триста сторінок тексту важко вкласти у
стандартний півторагодинний фільм, але, незважаючи на це, фільм не залишив
присмаку незавершеності і не здавався порізаним, позбавленим сенсу.
В завершенні, хочу сказати, що «Любий друг» - це
прекрасний роман (екранізація також) на всі часи, який слід прочитати всім
молодим панянкам у якості проти дійної пілюлі від різних альфонсів, яких вони
будуть часто зустрічати протягом свого життя, бо як я вже зазначала, Мопассан
написав роман поза часом, який буде актуальний завжди і не перестане
приковувати до себе безліч уваги.
Немає коментарів:
Дописати коментар